Ось воно - чесне визнання антикапіталістичних мотивів противників мовного закону:  
Підлість і хитрість закону Колесніченка в іншому – в тому, що в інформаційній сфері він віддає мовну політику на розсуд ринку, на вибір власника.

Знаєте, хто мені вже вкрай остогид - "демократи". Так я називаю людей, для яких демократія (і все що гарантує її виживання, на зразок свободи слова чи свободи від політичних преслідувань) - найвища цінність. Я раніше, коли ще плавав разом з усіма в тих хмарах, теж приблизно поділяв ці погляди, і світоглядно (чи за стилем життя) і досі часто відчуваю свою з ними спорідненість, чи, іншими словами, наші інформаційні поля не те, що перетинаються, а й навіть накладаються (в порівнянні, з якимись комуністами чи прихильниками моделі "сильного свого мужика" Януковича/Путіна). Тому можу судити, бо знаю.
Я, звичайно ж, не виступаю проти свободи слова чи свободи від політичних переслідувань per se, тому що ці "свободи" очевидно витікають від негативної свободи, чи права власності на себе (self-ownership). Але мене бісить, коли такі політичні права висуваються наперед як основні, часто тими самими людьми, які б з радістю попирали свободою людини в інших аспектах.

Поясню на свіжих прикладах:
1) Тимошенко і масова істерія української "демократичної опозиції" і європейської політичної еліти.
Те, що судовий процес над Тимошенко був несправедливим, і те, що її ймовірно побили, - це погано, не сперечаюсь. Але хіба це щось нове в українських реаліях? Чи найгірше? Я переконаний, що прості люди терплять значно більші знущання за гратами, особливо, якщо порівнювати з готельними умовами Юлі. Як і не підлягає сумніву те, що чимало людей сиділи і сидять за натянутими вироками (я вже не згадую, про те, скільки людей сидять не за злочини, а за порушення антилюдських правил - це стосується не лише, я б сказав навіть не так, України, як більше Європи і США). Але всі збунтувались тоді, як посадили "лідера опозиції".

2)Це картинка, яка привернула мою увагу на УП з заголовком: Міліцію пікетували через побиття журналіста. 

По-перше, знову ж таки чомусь особливу увагу привертає побиття саме журналіста. По-друге, виявляється в Кримінальному кодексі навіть виділена окрема стаття: Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Отже, якщо ви перешкоджаєте професійній діяльності будівельника (що, до речі, стало дуже модним останнім часом в цьому ж таки середовищі "громадських активістів) - це не так страшно, а от журналіста...
Я знаю, що в "демократів" є свої виправдання цих нерівних підходів. Але це так - щоб всі їх слухали і далі вірил - bullshit! Я можу запропонувати ряд більш правдоподібних пояснень. Але сьогодні зосереджусь на одному.
Справа в тому, що вся ця політична еліта вважає себе чимось суттєво кращою від інших і солідаризується із собі подібними. Коли європолітики бачать страждання Тимошенко вони підсвідомо ставлять себе на її місце і лякаються. Вони вважають, що факт участі в публічній політиці дозволяє їм вимагати до себе особливого ставлення (тут треба також додати, що ці всі переслідування завжди  здійснюють люди того ж толку, а піти проти свого виду - це вже зовсім погано).
А журналісти, особливо в Україні, вважають себе вже напівполітиками. По-перше, вони тусуються в тому ж середовищі, мають доступ "до тєла". По-друге, все-таки є доля правди в знаменитій фразі "четверта влада". Журналісти, звичайно ж не влада, але, особливо в умовах демократії, вони мають здатність впливати на громадську думку, вони забезпечують комунікацію між політиками і виборцями, тобто на цій кастовій піраміді євродемократії вони вже десь посередині. Останнім часом в Україні з'явилось кілька однотипних "чесних" громадських обєднань. І на перших ролях там саме журналісти: Ігор Луценко, Єгор Соболєв, Вікторія Сюмар і т.д. Тобто тенденція очевидна - журналісти, після розквіту свободи слова в 2004-2010рр. масово переростають свої штанці і, вхопивши зірку, просуваються вище - у велику політику.  

Що мене особливо бісить в поведінці борців за політичні свободи, так це те, що вони а) обурливо вимагають від неполітизованого населення "не бути бидлом", а підтримати їхню "благородну" боротьбу, щоб потім, здобувши владу чи вплив на владу (а це завжди ціль), вони могли б) порушувати права того ж самого населення, шляхом реалізації їхніх соціалістичних ініціатив.

Я в шоці. Мене вражають етичні цінності деяких людей. Сьогодні в одній ЖЖ-дискусії зустрівся із висновком опонента, що коли китайці були селянами, молилися на сили природи і масово мерли з голоду, "в цьому не було етичних проблем". "Етичні проблеми почались коли західні люди дали їм роботу", бо "західні люди зробили це, щоб стати щасливішими самим". 
Це просто змушує ще раз оцінити всю альтруїстичну етику. Бо коли смерті і бідність вважається етично добрим, а щастя - поганим, то - це вирок такій системі цінностей.

З 1 січня у Львові запроваджену нову "концепцію" громадського транспорту. Коротко: і до того зарегульований ринок маршруток брутально переділили (з 24 перевізників залишили чотирьох, двоє з яких - комунальні підприємства. За бортом залишилися власники напевно найпопулярніших маршрутів) і майже впритул наблизили до центрально-планової системи. Може, через те що відбувається це на такому близькому до мене рівні (Львів це не якась там Америка чи навіть українська центральна влада, де все-таки подібної відвертої наглості  не допускають), а, може, через те, що ці дії викликають у пересічних громадян не належний в порядному суспільству спротив, а злочинне і рабське схвалення, воно мене дуже задіває. Раніше я зазвичай чуючи нарікання на наші маршрутки і їх водіїв морально ставав на їх бік. Тепер же ці чотири фірми і їх працівники викликають в мене відразу. Я не хочу їм платити гроші! Але як поступати по-іншому? Витрачати по 1-3 години на піші прогулянки чи по 30-70грн на таксі? Все це дуже схоже на відомий список речей, якими не мають користуватись лібертаріанці (наприклад, дороги, бо вони державні). Очевидно, що це не так. Але тепер я не відчуваю жодного морального обов'язку платити за проїзд. Тому що власники маршруток - злочинці, а тому повинні понести покарання. А доти - вони обмежені у своїх правах. І вважаю, що недоплачені мною 2 грн - дуже м'який штраф. За кожен день такого стану вони повинні платити якщо не сотні то десятки тисяч, величину на яку вони викривляють ринок своїми діями.

Я ще застав як регулярний пасажир домаршруткові часи центрального планування, та й врешті-решт бачив жалюгідні і постійно збиткові тролейбуси і трамваї, тому очікував, що нова система нічого крім поступової деградації не принесе. Але я допускав, що спочатку, плановик, поглинувши інформацію породжену ринком, зможе облаштувати більш-менш гідний рух громадського транспорту. Але як же я переоцінив можливості "еспертів"! Те що я побачив вчора перевершило всі мої сподівання. Вихідний день! Протягом всього дня одні маршрутки їздили вщент переповнені, інші - майже порожні. На обділених зупинках людей більше ніж по буднях перед початком робочого і навчального дня. Ситуацію, що всі маршрути перенумеровано "виправили" геніальним рішенням: маршрут на автобусі тепер розписано дуже детально в стилі як у київському метро. Тільки от літери такі, що я із 100-процентиним зором зміг їх прочитати тільки із зупиненого автобуса з відстані не більше 2-х метрів. І всередині автобуса маршрута, звичайно ж, не описано.
Вчора з барського стола пасажирам подарували день безплатного проїзду, тому я після півгодинної прогулянки (бо в своєму районі сісти не міг, таксі були превантажані) таки проїхався. Раніше заявлялось, що однією з основних умов "конкурсу", за яким вибирали перевізників була технічна справність автобусів. Напевно та маршрутка, яка мені випала поламалась вже пізніше. Бо не міг же міг чесний і неупереджений Садовим "помазаний" чиновник пропустити цю розвалюху, яка гуркотіла наче трактор!

Все, вилив душу. Пішли вони!

Постійно натрапляю на здивування і обурення різних національно стурбованих авторів на тему української мови. То про обов'язкову українську озвучку в кінотеатрах зайде мова, то хтось щиро дивується, "чому в Україні видається російськомовна література?". Особливо багато подібного "народного обурення" вилилось кілька тижнів тому, коли Верховна Рада змінила якийсь-там закон, зобов'язуючи радіо- і телекомпанії транслювати не менше 25% вітчизняного продукту. Раніше було 50%. Чесно кажучи, саме тоді я й дізнався, що в нас існує таке дике обмеження. Тоді я й зрозумів, чому на "Радіо Рокс" (єдина теле- чи радіокомпанія, яку я хоч інколи слухаю) вночі (якось випало слухати в процесі чекання) крутять так багато української музики. Власне, це є прекрасною ілюстрацією характеру і ефективності цього закону.
Найцікавіше те, що цими всіма криками про вбивство української мови зменшенням квоти від 50% до 25% коментатори мимохіть демонструють свою власну невисоку думку про вітчизняний медіа-продукт. Мовляв, крім силою, ніяк більше не змусиш "слухати українське". Але це не так, звичайно. В Україні виробляється своя частка непоганої музики. Інша справа, що 45-мільйонна Україна проти 7-мільярдного світу - як крапля в морі. Якщо вибирати кращих з кращих, іноземного об'єктивно завжди буде значно більше, ніж українського. А що роблять законодавці, встановлюючи обмеження на трансляцію іноземного продукту (хоча всі ці панікери кричали про обмеження українського продукту, насправді ж обмежується саме іноземний. Але вони в напливі емоцій про логіку напевно зовсім забули)? Вони штучно змушують українців слухати неякісну українську музику замість більш якісної іноземнлої. Тобто, якісну українську крутили і без того, а так для заповнення квоти, треба додавати сміття. Тобто замість Pink Floyd, Beatles чи ДДТ, слухайте, дорогенькі, Ані Лорак, Потапа і Настю Каменських. Щоб не відриватись від своїх совкових коренів. Я, звісно, розумію, що радіостанції визначають свій плейлист в першу чергу не критеріями якості, а популярності. Але висновки ті самі і в цьому випадку.
Після цього не дивно, що низькоякісна музика чи низькоякісний переклад фільмів і серіалів (а вони такими завжди будуть за протекціоністських умов) створюють негативний імідж українській мові. Як це часто буває, наміри інтервенціоністів реалізуються навпаки.  
Так само безглузді інші ініціативи націоналістів. Це видає їх страх. Вони справді бояться, що українська мова вимре. Може, й вимре коли-небудь, хто-зна. Врешті, те, чим була українська мова років 1000 тому, напевно, сильно відрізняється від сучасної мови. Це нормальні природні процеси.
Але поки вони шукають нових способів змусити всіх навколо підкорюватись їх правилам, ринок робить свою справу. Особисто я не помічаю жодних ознак відмирання української мови - навпаки. Наприклад, кілька років тому українська мова на комп'ютері була просто небувалою рідкістю. Тепер от у мене: ОС Windows 7 - українською, браузер Google Chrome - українською, аудіоплеєр AIMP - українською, MS Office - українською, Total Commander, Adobe Reader, Skype, uTorrent - українською, те ж стосується інтернет-сайтів (LJ, Google, Gmail, YouTube, facebook, GisMeteo, twitter і т.д.). За кількістю статей українська Вікіпедія займає 14 місце в світі (в той час як українська мова за кількістю носіїв займає 20 місце). Про який занепад може йти мова?
Можливо, насправді причина подібних нарікань криється у відвертих мріях націоналістів про стан, коли майже всі жителі України говоритимуть українською. Але це вже зовсім незбагненний імперіалістичний маразм. 

ВО"Свобода" в дії. Гірших варіантів, ніж ці нацики, для Львова напевно не було. 

Знаю, що якість жахлива, але нічого кращого під рукою не було.

В цьому хорошому рекламному ролику, я б сказав, достатньо влучно зображено капіталізм (0:22): перемога індивідуальності(Я) над стадністю. Ймовірно автори, вкладали в це негативний смисл, але як це часто буває, несвідомо потрапили в ціль. 
Перегукується з "Гімном" Айн Ренд.

Я не дуже люблю метафори, але ці дві мені дуже сподобались:
Saying the mortgage crisis was a "market failure" is like saying a plane crash was a "gravity failure". (Phred Barnet)
Occupy Wall Street reminds me of a doctor who sees a patient with a broken arm, decides that both arms are broken, and proceeds to amputate them: The diagnosis is half right, and the cure may be worse than the disease.(Russ Roberts)

via Mises Economig Blog

Те, що в сьогоднішньому світі серед країн, де більшість людей привітно налаштовані до капіталізму, значну частку становлять постсоціалістичні країни (Польща, Словаччина, Чехія, Литва, Естонія, Грузія) - не випадковість. Вони просто дуже добре знають реалії соціалізму. А ідіоти, що мріють про повернення соціалізму, адекватно сприймаються як ідіоти. Не знаю тільки, чому в Україні (а також Росії, Білорусі) так швидко це пройшло. Напевно горілка сильно вкорочує память.

Соціалісти на відео, звичайно ж, - деграданти (навіть не живучи при соціалізмі, не можна не розуміти, чого він насправді вартий), але іншими людьми там вони сприймаються нормально.

p.s. Примітно як в кінці відео ці коммі обізвали автора расистом. Чисто в дусі американської політики.

Не захищаю Каддафі, але ця інформація варта уваги. Але треба все-таки з обережністю відзначити, що це російський державний канал, а опираються вони на слова якогось старого хіппі.

The good news continued for Herman Cain Friday, as the former Godfather’s Pizza CEO won the Western Republican Leadership Conference straw poll of GOP presidential contenders, edging out former Massachusetts Gov. Mitt Romney and former House Speaker Newt Gingrich — and leaving Texas Gov. Rick Perry in a distant fifth place.

Навіть не треба гадати, хто на четвертому місці. Вони знущаються, чи як?

Самі результати (трохи невтішні): http://race42012.com/2011/10/21/herman-cain-wins-nevada-gop-straw-poll/

Виявляється і Рон Пол і Гері Джонсон підтримують Occupy Wall Street. 
Я не буду зараз розписувати, чому сама установка наче 1% великих бізнесменів (NB: бізнесменів('riches'), а не політиків) експлуатує решту 99%  радикально неправильна. Навіть не буду аргументувати свою позицію виступами і інтерв'ю протестантів, тому що вони, як відомо, можуть бути вибірковими (а там є на що подивитись: 1, 2). Просто наведу  кілька вимог OWS з Послання від Occupy Wall Street (день 5).
Ending wealth inequality is our one demand. - Завершення майнової нерівності - наша вимога
Ending corporate censorship is our one demand. - Завершення корпоративної цензури - наша вимога
Ending joblessness is our one demand. - Завершення безробіття - наша вимога
Ending poverty is our one demand. - Завершення бідності - наша вимога
Ending health-profiteering is our one demand. - Завершення заробітків на здоров'ї - наша вимога

Там ще на форумі є й інші вимоги, серед яких посилення регулятивної ролі держави над фінансовим сектором, розширення контролюючої бюрократії, значне підвищення податків для багатих, відновлення державних авіаліній і мас-медіа тощо.

Це вже пройдено в історії. Більшовики ж теж протестували проти корупції і царату. Але не самодержавство, корупція і тоталітаризм були їх основною мішенню. Це лише прикриття для хорошої міни. Закінчилось все я відомо незрівнянно гіршим режимом. І не лише в Росії. А й на Кубі, в Китаї чи деінде, де відбувались подібні революції. І з більшовиками на перших порах було теж багато порядних людей, які врешті вляпались  історію.

То ж названим вище кандидатам-лібертаріанцям не треба бавитися в популізм чи підкреслювати свою окремішність від решти республіканців, а тверезо і різко засудити ці протести.

( Я вже постив цю пісню Rush, але актуальніше бути не може: )

LvMI відповідає на Marlkets Not Capitalism: Individualist Anarchism Against Bosses, Inequality, Corporate Power, and Structural Poverty 

Звичайно ж там Ротбард критикує набагато лівіші погляди (проте перепадає і Карлу Хессу), але багато аргументів можна спрямувати і авторам статей цієї антології. 

Подій присвячених 130-річчю Мізеса  чекав майже півроку, але врешті так сталося, що в ці дні мене у Львові не було, тож я все пропустив. Але вчора я таки пішов подивитися на нововстановлену памятну дошку:


Як на мене досить гарна і головне помітна (порівняно з іншими чорними помпезними дошками, з яких дуже важко щось прочитати). Звичайно ніхто не візьметься за Human Action після цього, а от "Лібералізм" може хтось і прочитає. Пересічному львів'янину ця книжка, думаю, має сподобатися. До речі, якщо не помиляюсь, саме "Лібералізм" був напевно першою моєю прочитаною книжкою лібертаріансько-австрійської тематики.

Останнім часом ганебний ігнор Рона Пола зі сторони мейнстрім-медіа  вже не залишаєтьс непоміченим і обурення просто виривається на поверхню. Далеко нелібертаріанець Джон Стюарт:


Хоча Джон Стюарт очевидно пробує виправитись сам, бо недавно так само "забував" згадати Пола( далі )

Людина маючи право на життя, має право і на смерть. Джек Кеворкян, виступаючи проти сили натовпу, допомогав іншим реалізувати це право. Він був героєм.

 В умовах, що склалися на сьогоднішній день, залучення приватних інвестицій в розвиток енергетичної галузі є неминучим, - вважає голова Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації Євген Мармазов.
 
Довідка. Євген Мармазов - член партії і фракції КПУ з дуже партійною біографією.

 Вчора виповнилось 125 років Coca-Cola. Таке свято мені більше подобається.


І ще звичайно ж вчора - день народження Хайєка. Це на додачу до Дня матері і Дня Львова. Так що, якби не відморозки з "Родіни" і "Свободи", День Перемоги пройшов би для мене майже непоміченим.

p.s. А День Європи - таке ж паршиве свято як День перемоги.

 Переглядаючи ЖЖ, натрапив у iozhikov на повідомлення про нестандартну підтримку одеських портовиків кандидатури Юлії Тимошенко на президентських виборах.
Отже, січень 2010р.:




Не міг я це пропустити, бо минулого року в тому ж таки одеському порту мене вразило убого крикливе відлуння совка:


Це квітень 2010р. Хоча висить там і досі.

 

Одна з речей, яка поєднувала двох лідерів списку - прапор. Я не ворог червоного кольору, але т.зв. прапор перемоги - це абсолютно однозначний символ. Справа кожного особисто - який прапор вивішувати, чи не вивішувати. Але останнє рішення влади свідчить, що значній частині народу ідея вивішування червоного прапора подобається. Така от Україна. Порівняйте сучасних "переможців" (весь неосяжний совок, включаючи Україну) і "переможених" (Німеччина)...

p.s. Два тижні тому в Одесі я бачив цей кримський великий прапор, який вони везуть до Львова. Що мене вразило, бігали з ним не ветерани і старі комуністи, а навпаки - дуже молоді люди. Звідки береться цей ідіотизм?!

 Сорос розпродав усе своє золото і срібло

1. Враховуючи зв'язки Сороса з політикою, це може свідчити по ймовірне падіння цін металів найближчим часом (наприклад, внаслідок продажу золотих резервів центробанками). 
2. Сам факт розпродажу металів найвідомішим фінансистом може спричинити короткострокове падіння цін на них.
3. Ймовірно це всього лиш чутки.

Висновок. Швидше за все в короткотерміновому періоді золото і срібло подешевшають. Саме тоді - найкращий час їх скупити, тому що в середньо-, а тим більше довгостроковому періоді в будь-якому разі метали не лише повернуться до своїх максимальних цін, а й значно (маю на увазі, кратно) їх перевершать.

p.s. Що це за тупість: фонд Сороса скуповував золото і срібло з метою захисту капіталу в умовах загрози дефляції в американській і світовій економіці?